Skip to content

Олімпіада «Обрії художнього перекладу 2009»: роботи фіналістів

Переклад І. Мазурик (ЛА-82).
В. Шекспир
Сонет 29

Когда в немилости людских я взглядов и судьбы,
И в одиночестве скорблю над положением своим,
Рыданья, что уходят в небеса, все так пусты,
Что проклинаю рок, смотря со стороны,
Хочу надеяться на большее богатство,
На популярность и друзей среду,
И жажду я иметь похожее удальство,
И вместе с тем доволен за свою судьбу;
При мыслях этих презираю я себя,
Случайно вспомнил о тебе, о состоянии своем,
Как жаворонок при восходе дня
С мрачной земли на небесах поет;

Запомни ты навечно: любовь обогащает,
Свою судьбу на царскую уж никогда не поменяю.

* * *

Переклад Лахман І. (ЛА-61)
В. Шекспір.
Сонет 29
 

Я партію із долею програв,
Не витримав поразки,застогнав
Король,обернений у пішака,
Та марних сліз не чують небеса.

Я серце заздрощами отруїв
До тих надій, вершин, що не мої,
Чужого талану і золотих сузірь,
Бо сам - жебрак в своєму царстві мрій.

Та лиш згадаю погляд твій чудовий,
Я жайворонком мчусь за край землі,
Я ладен запалити всі аврори,
Щоб ангели тобі співали гімн.

Краплини твоїх ніжних почуттів
Не варте й золото всіх королів.

* * *

Переклад Шадрової Алли (ЛА-83)
Сонет 8

О, Музико, ти - радості і щастя звук,
Чому ж скорбота порухів твоїх
Породжує п'янку нестерпність мук?
Чом твої сльози супроводить сміх?

Чи ж туга ця, невичерпна і млосна,
Як докір в унісон тремтливим звукам,
Бринить в твоєму серці суголосно
Самотнім і невистражданим мукам?
Прислухайся ж до шепотіння струн -
Немовби батько з матір'ю і сином,
Тамуюючи пліч-о-пліч стрункість дум,
Злились у ніжну пісню воєдино.

Звістує їх окрилене співзвуччя:
В самотності загибель неминуча.

* * *

Переклад Зуєвої Катерини (Ла-62)
Червона Шапочка і Вовк

Як тільки вовк відчув потребу
Своєму догодити чреву,
Попрямував він до бабусі,
Коли відкрили-посміхнувся,
Вищирюючи гострі ікла,
Вона ж їх бачити не звикла,
Перелякав її до млості
Та й каже: "Можна до вас в гості"
Аж раптом та здійняла галас:
"Він мене з'їсть", - вона сказала.
Бабуся повністю вгадала:
її ковтнув, та все замало.
"Вона ж худенька та кістлява
І голод мій не втамувала".
Заметушився та й завив:
"Я б може ще чимсь закусив".
Примружив очі, хитрі й злісні,
Й додав: "Чекатиму на місці.
Аж доки прийде юна міс
Після прогулянки у ліс".
Він швидко взяв бабусин одяг
(Його не з'їв він, як говорять).
Він натягнув пальто і шляпу,
Узув в чобітки задні лапи,
Помпезно зачесав волосся
І всівся в крісло, як велося.
Червона Шапочка заходить...
І повна подиву говорить:
"Бабусю, а чому в тебе такі великі вуха?"
"Це, щоб краще тебе чути", - відповідає вовк.
"Бабусю, а чому в тебе такі великі очі?" -
Каже юна Червона Шапочка.
"Це, щоб краще тебе бачити", - відповідає вовк.
Вовк все дивився на дівчину
і уявляв собі картину:
Як він, такий незваний гість,
Делікатес на друге з'їсть.
Потім юна Червона Шапочка каже: "Ой,Бабусю,
Яке ж на тобі чудове хутряне пальто".
"І не дивує тебе, люба,
Які в мене великі зуби?!
Гаразд, кажи, що хочеш, втім
Я безперечно тебе з'їм".
Дівча всміхнулось, підморгнуло,
Із бриджів пістолет здобуло.
Бах-бах у хаті пролунало,
І вовка нашого не стало.
Червону Шапочку зустрів
Я якось та й оторопів:
"Та де ж твій плащ, що ти вдягала,
Той капелюх, що не знімала?"
"Мій друже, де б ти не ходив
Такий не знайдеш ексклюзив.
Яка ж тобі продасть торговка
Пальто з справжнісінького вовка?!"

* * *

Переклад Сидоренко Дарії (ЛА-71)

Одного разу сірий вовк,
Що тількі бутерброди товк.
По лісу брів і відчував,
Що чимось би поласував.
Він підійшов, у двері стука,
Старенька там чека онуку.
Відкрила, бачить - гострі зуби,
З страшною посмішкою губи.
"То я зайду?" - їй вовчик мило.
Бабуся бідна посивіла.
"Він мене з'їсть" - кричить вона.
Таки була стара права.
Вовк проковтнув її, йдучи,
Одним ковтком, не жуючи.
Бабця була суха, як спиця.
І вовк волав: "Це не годиться!
Не встиг відчути анітрохи
Тієї їжі! Самі крохи!"
По кухні бігав, голосив
І допомоги він просив.
І вовк примружив злюще око:
"Онука ще б була нівроку!
Вона з прогулянки вертає,
А я її тут зачекаю."
Він за бабусин одяг взявсь
(Не їсти він його збиравсь!),
Пальто зі шляпкою напнув,
На ніжки черевички взув,
Волосся розчесав, завив,
В бабусине він крісло сів.
Червона Шапочка зайшла
І лиш руками розвела:
"Нащо такі великі вуха?"
"Щоб краще було тебе слухать!"
"Такі великі очі нащо?"
"Щоб бачити тебе крізь хащі!"
І вовчик з посмішкой дивився,
А думав: "Нею я б наївся!
І від старої навідміну.
Дівчинка ласа, в добру ціну!"
Червона Шапочка спитала:
"Ти де таке хутро дістала?"
Вовк закричав: "Що мелеш ти?!
Про зуби мова має йти!
Хоча мені все рівно вже,
Хоч так, хоч так, тебе б я зжер!"
Дівча всміхнулась, подивилась.
До сумки тихо нахилилась.
Дістала пістолет. Бах-бах!

І вовчик мертвий. Ох і ах!
За кілька тижнів в лісі тім
Червону Шапочку зустрів.
Вона змінилась! От дива!
Червоного на ній нема!
І як кокетка, звівши губки:
"Як тобі моя вовча шубка?"

* * *

Переклад Котковець А. (ЛА-61)
Червона Шапочка

Голодний вовчик - неборак
Збагнув одного рання
Поласувати свіжиною
Собі на снідання.

Розбишака розважає:
"Постривай, бабусю!
Я постився цілий місяць,
Тепер поживлюся".

Проковтнув бандит стару.
Заіскрились очі.
Ненаситний розсердився,
Бо ще їсти хоче.

Помилився звір хатою.
Не в ту прийшов в гості.
Господиня сухоребра,
Одна шкура й кості.

Мов засушений опеньок,
Висохла, як тріска.
Сидить зона на дієті,
А в роті ні ріски.

Бабин одяг від Кардена
Хитрун натягнув:
Лосини, поверх стрінги
І перуку не забув

Поверх чепця начепити.
Ноги всунув в тапочки
Й став дожидатися
Червоної Шапочки.

А ось і дівчинка
Гостинця принесла.
Біле личко, чорні брови,
Коса - перевесло.

Ніжна й чарівна,
Квітуча і вродлива,
Медова й смачна,
Приваблива й дражлива.

Розігрався апетит
На їжу смачну.
Ненажера облизався.
Проковтнув слину.

Дівчина не в тім'я бита.
Зразу зрозуміла,
Що то клятий розбишака.
Не бабуня мила.

І завела баляндраси
Про вуха та очі,
А сама наблизитись
До бандита хоче.

Влучний постріл
Поміж очі
І ворожа вовча кров
З голови дзюркоче.

"Носив вовк овець -
Понесли й вовка", -
Луна між звірами
У лісі промовка.

Тож з вовчої шкури
Вийшла гарна шуба.
В ній дівча красується,
Подивитись любо.

Пам'ятай, шановний друже,
Коли до нас прийдеш,
Не копай іншим яму -
Сам в неї впадеш.
 

* * *

Переклад Ващило Ольги (ЛА - 71)
Червона шапочка та Вовк

Прийшов до бабці Вовчик Сірий,
Бо дуже хижий зголоднів.
Злякалася Бабуся білих
Та гострих вовкових зубів.
І каже Вовчик: "Не чекали?",
Бабуся в крик: "Він з'їсть мене!"
Старенька точно відгадала,
Бо зараз Вовк її ковтне.
Але Бабусі, очевидно,
Було замало. Вовк завив:
"Чомусь я зовсім не помітив,
Що я стареньку щойно з'їв".
Шукаючи обід наступний,
На кухні в звіра виник план,
Він з поглядом своїм підступним
Сказав, що почекає там,
Тому що з лісу вже сьогодні
Червона Шапка прибіжить.
І вовк надів бабусин одяг,
(Його не з'їв він вочевидь.)
Надів пальто і капелюх він,
І черевики її, звісно.
Він навіть розчесав кожух свій
І сів в бабусі крісло.
І ось з червоним капелюхом
Заходить дівчинка й пита:
"Чому такі великі вуха?" їй
Вовк відповідає так:
"Щоб краще чути тебе, рідна"
"А очі?" -
Шапочка йому. "А це щоб добре було видно
Тебе, унученьку мою" -
Промовив Вовк і посміхнувся,
Бо в цю хвилину уявив,
Що не її Бабусю,
А й Шапочку Червону з'їв.
"Смачненька буде ця малеча, -
Подумав Вовк, - це вищий клас!"
"Бабуню, бачу ще, до речі,
Що шуба гарна є у Вас".
"Червона Шапочко, можливо,
Про зуби краще скажеш ти?
Хоча це вже не так важливо,
Я з'їм тебе, як не крути."
І посміхнулася унучка,
Дістала миттю револьвер
І вистрілила швидко й влучно.
Ось так прийшла до
Вовка смерть.
За кілька тижнів в лісі я
Червону Шапочку зустрів,
Їй це не личило ім'я
Змінила дівчинка свій стиль.
Вже не червоний капелюх,
Не плащик свій звичайний,
А з хутра вовчого кожух
Вдягла маленька пані.
 

* * *

 
Переклад Матковська Ганна (ЛА-61)
Попереджаю! (Дженні Джозеф)

Коли старою стану, куплю лілову шаль,
Червоний капелюшок начеплю, що зовсім не пасує,
Я пенсію розтринькаю на шпильки й рукавички,
А у сусідів позичатиму муку та масло.
Сидітиму на лавочці, лузатиму насіння,
Я на базар ходитиму щодня та скаржитимусь в ЖЕК,
З ціпком ходитиму між перехожих,
Та часом не відмовлюся хильнути трохи за любов.
Виходитиму в двір я у халаті,
Букет нарву в сусідньому садку,
Ще, може, плюну.

Я одягатиму жахливі сукні, і матиму нарешті пишний стан,
І їстиму цукерок, скільки влізе,
Чи питиму лише кефір щодня,
Або дрібничок назбираю з півкомори.

А зараз я вдягаюсь за дрес-кодом,
Сплачую за газ, не лаюся на людях,
Зразкова поведінка, я в курсі всіх новин.
Я друзів бачу чи не щонеділі.

А може варто зараз трохи тренуватись?
Щоб моїх друзів враз не спантеличить,
Коли старою раптом стану й куплю собі лілову шаль.

* * *

Переклад Ковальчук Надії (ЛА-61)
Червона Шапочка та Вовк

Подумав сірий Вовк якось:
"Треба смачненьке з'їсти щось..."
Пішов у ліс, а там хатина,
Постукав - Бабця відчинила.
Підступно вискаливши зуби,
Він запитав: "Можна зайду?"
Бабуня бідна затремтіла,
"Не їж мене!", - вона молила.
Не слухав, як вона кричить,
Вовк проковтнув її умить.
Однак Бабуні стало мало -
Це голоду не втамувало.
"Я все ще хочу смакоти!
Треба скоріше щось знайти!"
Бігав по кухні у тривозі,
Він був би радий допомозі,
Та раптом Вовк застиг на місці:
"Червона Шапочка ж у лісі!
Мені лиш треба почекати,
Коли прийде вона до хати."
Пальто Бабусине вдягнув
(Його він, звісно, не ковтнув),
Вовк взувся в теплі чобітки
І навіть чепчик зміг знайти.
Він шерсть під нього зачесав
І десь годинку почекав.
В хатину дівчинка зайшла
І до Бабусі підійшла.
"Такі великі вуха!....Дивно..."
"Щоб краще чуть тебе, дитино!"
"А очі... просто як вогні!", -
Сказала дівчинка тоді.
"Щоб краще бачити тебе
І завжди знати де ти є."
Вовк вже збирався починати,
Щоб якнайшвидше скуштувати,
Вже навіть в роті смак відчув,
Та знову дівчинку почув.
"Яке розкішне в тебе хутро!", -
Вона промовила ледь чутно.
"Це все не так!", -
Вовк став гарчати.
"Про зуби мала ти спитати!
Проте... різниці вже нема,
Я зараз з'їм тебе, мала!"
Та дівчинка сміятись стала,
Пістоль старий умить дістала,
Між очі стрельнула вона,
Бах-бах - і вовка вже нема.
Якось, гуляв я сам у тиші,
Зустрів цю дівчинку у лісі.
Вона смаки свої змінила -
Червоний більше не носила,
Тепер на ній була обновка -
Розкішна тепла шуба з вовка.

* * *

Переклад Шаповалової Катерини (ЛА-62)
СОНЕТ № 29

Коли в опалі я у долі і не маю друга,
І змушений вигнанцем сльози лити,
Коли кричу від болю в темний простір, туга
Мене вбиває - клятий, без талану маю жити.

Чому я не один із обраних цим світом?
Обділений красою, марю я життям принадним.
Таланту й знань не маю тих, які хотів би,
А все, що в мене є - то другорядне.

Думки ці крають моє серце й душу,
Але лиш промайнув твій образ - Боже мій!
Для тебе я здолаю скруту й гори зрушу,
Дістану зірку з неба я тобі одній!

Любове, тільки ти даєш ту незбагненну силу,
Що підіймає до вершин бажаних на кохання крилах.

24.08.2018
Об'ява
Графік поселення
Графік поселення 1 курсу ФАКУЛЬТЕТУ ЛІНГВІСТИКИ
29.05.2018
Новина
Запрошуємо всіх на наше свято!
24.05.2018
Об'ява
Додаткові бали
Список розподілу додаткових балів ФАКУЛЬТЕТУ ЛІНГВІСТИКИ          
AdaptiveThemes