Skip to content

Олімпіада «Обрії художнього перекладу 2009»: роботи фіналістів

Переклад І. Мазурик (ЛА-82).
В. Шекспир
Сонет 29

Когда в немилости людских я взглядов и судьбы,
И в одиночестве скорблю над положением своим,
Рыданья, что уходят в небеса, все так пусты,
Что проклинаю рок, смотря со стороны,
Хочу надеяться на большее богатство,
На популярность и друзей среду,
И жажду я иметь похожее удальство,
И вместе с тем доволен за свою судьбу;
При мыслях этих презираю я себя,
Случайно вспомнил о тебе, о состоянии своем,
Как жаворонок при восходе дня
С мрачной земли на небесах поет;

Запомни ты навечно: любовь обогащает,
Свою судьбу на царскую уж никогда не поменяю.

* * *

Переклад Лахман І. (ЛА-61)
В. Шекспір.
Сонет 29
 

Я партію із долею програв,
Не витримав поразки,застогнав
Король,обернений у пішака,
Та марних сліз не чують небеса.

Я серце заздрощами отруїв
До тих надій, вершин, що не мої,
Чужого талану і золотих сузірь,
Бо сам - жебрак в своєму царстві мрій.

Та лиш згадаю погляд твій чудовий,
Я жайворонком мчусь за край землі,
Я ладен запалити всі аврори,
Щоб ангели тобі співали гімн.

Краплини твоїх ніжних почуттів
Не варте й золото всіх королів.

* * *

Переклад Шадрової Алли (ЛА-83)
Сонет 8

О, Музико, ти - радості і щастя звук,
Чому ж скорбота порухів твоїх
Породжує п'янку нестерпність мук?
Чом твої сльози супроводить сміх?

Чи ж туга ця, невичерпна і млосна,
Як докір в унісон тремтливим звукам,
Бринить в твоєму серці суголосно
Самотнім і невистражданим мукам?
Прислухайся ж до шепотіння струн -
Немовби батько з матір'ю і сином,
Тамуюючи пліч-о-пліч стрункість дум,
Злились у ніжну пісню воєдино.

Звістує їх окрилене співзвуччя:
В самотності загибель неминуча.

* * *

Переклад Зуєвої Катерини (Ла-62)
Червона Шапочка і Вовк

Як тільки вовк відчув потребу
Своєму догодити чреву,
Попрямував він до бабусі,
Коли відкрили-посміхнувся,
Вищирюючи гострі ікла,
Вона ж їх бачити не звикла,
Перелякав її до млості
Та й каже: "Можна до вас в гості"
Аж раптом та здійняла галас:
"Він мене з'їсть", - вона сказала.
Бабуся повністю вгадала:
її ковтнув, та все замало.
"Вона ж худенька та кістлява
І голод мій не втамувала".
Заметушився та й завив:
"Я б може ще чимсь закусив".
Примружив очі, хитрі й злісні,
Й додав: "Чекатиму на місці.
Аж доки прийде юна міс
Після прогулянки у ліс".
Він швидко взяв бабусин одяг
(Його не з'їв він, як говорять).
Він натягнув пальто і шляпу,
Узув в чобітки задні лапи,
Помпезно зачесав волосся
І всівся в крісло, як велося.
Червона Шапочка заходить...
І повна подиву говорить:
"Бабусю, а чому в тебе такі великі вуха?"
"Це, щоб краще тебе чути", - відповідає вовк.
"Бабусю, а чому в тебе такі великі очі?" -
Каже юна Червона Шапочка.
"Це, щоб краще тебе бачити", - відповідає вовк.
Вовк все дивився на дівчину
і уявляв собі картину:
Як він, такий незваний гість,
Делікатес на друге з'їсть.
Потім юна Червона Шапочка каже: "Ой,Бабусю,
Яке ж на тобі чудове хутряне пальто".
"І не дивує тебе, люба,
Які в мене великі зуби?!
Гаразд, кажи, що хочеш, втім
Я безперечно тебе з'їм".
Дівча всміхнулось, підморгнуло,
Із бриджів пістолет здобуло.
Бах-бах у хаті пролунало,
І вовка нашого не стало.
Червону Шапочку зустрів
Я якось та й оторопів:
"Та де ж твій плащ, що ти вдягала,
Той капелюх, що не знімала?"
"Мій друже, де б ти не ходив
Такий не знайдеш ексклюзив.
Яка ж тобі продасть торговка
Пальто з справжнісінького вовка?!"

* * *

Переклад Сидоренко Дарії (ЛА-71)

Одного разу сірий вовк,
Що тількі бутерброди товк.
По лісу брів і відчував,
Що чимось би поласував.
Він підійшов, у двері стука,
Старенька там чека онуку.
Відкрила, бачить - гострі зуби,
З страшною посмішкою губи.
"То я зайду?" - їй вовчик мило.
Бабуся бідна посивіла.
"Він мене з'їсть" - кричить вона.
Таки була стара права.
Вовк проковтнув її, йдучи,
Одним ковтком, не жуючи.
Бабця була суха, як спиця.
І вовк волав: "Це не годиться!
Не встиг відчути анітрохи
Тієї їжі! Самі крохи!"
По кухні бігав, голосив
І допомоги він просив.
І вовк примружив злюще око:
"Онука ще б була нівроку!
Вона з прогулянки вертає,
А я її тут зачекаю."
Він за бабусин одяг взявсь
(Не їсти він його збиравсь!),
Пальто зі шляпкою напнув,
На ніжки черевички взув,
Волосся розчесав, завив,
В бабусине він крісло сів.
Червона Шапочка зайшла
І лиш руками розвела:
"Нащо такі великі вуха?"
"Щоб краще було тебе слухать!"
"Такі великі очі нащо?"
"Щоб бачити тебе крізь хащі!"
І вовчик з посмішкой дивився,
А думав: "Нею я б наївся!
І від старої навідміну.
Дівчинка ласа, в добру ціну!"
Червона Шапочка спитала:
"Ти де таке хутро дістала?"
Вовк закричав: "Що мелеш ти?!
Про зуби мова має йти!
Хоча мені все рівно вже,
Хоч так, хоч так, тебе б я зжер!"
Дівча всміхнулась, подивилась.
До сумки тихо нахилилась.
Дістала пістолет. Бах-бах!

І вовчик мертвий. Ох і ах!
За кілька тижнів в лісі тім
Червону Шапочку зустрів.
Вона змінилась! От дива!
Червоного на ній нема!
І як кокетка, звівши губки:
"Як тобі моя вовча шубка?"

* * *

Переклад Котковець А. (ЛА-61)
Червона Шапочка

Голодний вовчик - неборак
Збагнув одного рання
Поласувати свіжиною
Собі на снідання.

Розбишака розважає:
"Постривай, бабусю!
Я постився цілий місяць,
Тепер поживлюся".

Проковтнув бандит стару.
Заіскрились очі.
Ненаситний розсердився,
Бо ще їсти хоче.

Помилився звір хатою.
Не в ту прийшов в гості.
Господиня сухоребра,
Одна шкура й кості.

Мов засушений опеньок,
Висохла, як тріска.
Сидить зона на дієті,
А в роті ні ріски.

Бабин одяг від Кардена
Хитрун натягнув:
Лосини, поверх стрінги
І перуку не забув

Поверх чепця начепити.
Ноги всунув в тапочки
Й став дожидатися
Червоної Шапочки.

А ось і дівчинка
Гостинця принесла.
Біле личко, чорні брови,
Коса - перевесло.

Ніжна й чарівна,
Квітуча і вродлива,
Медова й смачна,
Приваблива й дражлива.

Розігрався апетит
На їжу смачну.
Ненажера облизався.
Проковтнув слину.

Дівчина не в тім'я бита.
Зразу зрозуміла,
Що то клятий розбишака.
Не бабуня мила.

І завела баляндраси
Про вуха та очі,
А сама наблизитись
До бандита хоче.

Влучний постріл
Поміж очі
І ворожа вовча кров
З голови дзюркоче.

"Носив вовк овець -
Понесли й вовка", -
Луна між звірами
У лісі промовка.

Тож з вовчої шкури
Вийшла гарна шуба.
В ній дівча красується,
Подивитись любо.

Пам'ятай, шановний друже,
Коли до нас прийдеш,
Не копай іншим яму -
Сам в неї впадеш.
 

* * *

Переклад Ващило Ольги (ЛА - 71)
Червона шапочка та Вовк

Прийшов до бабці Вовчик Сірий,
Бо дуже хижий зголоднів.
Злякалася Бабуся білих
Та гострих вовкових зубів.
І каже Вовчик: "Не чекали?",
Бабуся в крик: "Він з'їсть мене!"
Старенька точно відгадала,
Бо зараз Вовк її ковтне.
Але Бабусі, очевидно,
Було замало. Вовк завив:
"Чомусь я зовсім не помітив,
Що я стареньку щойно з'їв".
Шукаючи обід наступний,
На кухні в звіра виник план,
Він з поглядом своїм підступним
Сказав, що почекає там,
Тому що з лісу вже сьогодні
Червона Шапка прибіжить.
І вовк надів бабусин одяг,
(Його не з'їв він вочевидь.)
Надів пальто і капелюх він,
І черевики її, звісно.
Він навіть розчесав кожух свій
І сів в бабусі крісло.
І ось з червоним капелюхом
Заходить дівчинка й пита:
"Чому такі великі вуха?" їй
Вовк відповідає так:
"Щоб краще чути тебе, рідна"
"А очі?" -
Шапочка йому. "А це щоб добре було видно
Тебе, унученьку мою" -
Промовив Вовк і посміхнувся,
Бо в цю хвилину уявив,
Що не її Бабусю,
А й Шапочку Червону з'їв.
"Смачненька буде ця малеча, -
Подумав Вовк, - це вищий клас!"
"Бабуню, бачу ще, до речі,
Що шуба гарна є у Вас".
"Червона Шапочко, можливо,
Про зуби краще скажеш ти?
Хоча це вже не так важливо,
Я з'їм тебе, як не крути."
І посміхнулася унучка,
Дістала миттю револьвер
І вистрілила швидко й влучно.
Ось так прийшла до
Вовка смерть.
За кілька тижнів в лісі я
Червону Шапочку зустрів,
Їй це не личило ім'я
Змінила дівчинка свій стиль.
Вже не червоний капелюх,
Не плащик свій звичайний,
А з хутра вовчого кожух
Вдягла маленька пані.
 

* * *

 
Переклад Матковська Ганна (ЛА-61)
Попереджаю! (Дженні Джозеф)

Коли старою стану, куплю лілову шаль,
Червоний капелюшок начеплю, що зовсім не пасує,
Я пенсію розтринькаю на шпильки й рукавички,
А у сусідів позичатиму муку та масло.
Сидітиму на лавочці, лузатиму насіння,
Я на базар ходитиму щодня та скаржитимусь в ЖЕК,
З ціпком ходитиму між перехожих,
Та часом не відмовлюся хильнути трохи за любов.
Виходитиму в двір я у халаті,
Букет нарву в сусідньому садку,
Ще, може, плюну.

Я одягатиму жахливі сукні, і матиму нарешті пишний стан,
І їстиму цукерок, скільки влізе,
Чи питиму лише кефір щодня,
Або дрібничок назбираю з півкомори.

А зараз я вдягаюсь за дрес-кодом,
Сплачую за газ, не лаюся на людях,
Зразкова поведінка, я в курсі всіх новин.
Я друзів бачу чи не щонеділі.

А може варто зараз трохи тренуватись?
Щоб моїх друзів враз не спантеличить,
Коли старою раптом стану й куплю собі лілову шаль.

* * *

Переклад Ковальчук Надії (ЛА-61)
Червона Шапочка та Вовк

Подумав сірий Вовк якось:
"Треба смачненьке з'їсти щось..."
Пішов у ліс, а там хатина,
Постукав - Бабця відчинила.
Підступно вискаливши зуби,
Він запитав: "Можна зайду?"
Бабуня бідна затремтіла,
"Не їж мене!", - вона молила.
Не слухав, як вона кричить,
Вовк проковтнув її умить.
Однак Бабуні стало мало -
Це голоду не втамувало.
"Я все ще хочу смакоти!
Треба скоріше щось знайти!"
Бігав по кухні у тривозі,
Він був би радий допомозі,
Та раптом Вовк застиг на місці:
"Червона Шапочка ж у лісі!
Мені лиш треба почекати,
Коли прийде вона до хати."
Пальто Бабусине вдягнув
(Його він, звісно, не ковтнув),
Вовк взувся в теплі чобітки
І навіть чепчик зміг знайти.
Він шерсть під нього зачесав
І десь годинку почекав.
В хатину дівчинка зайшла
І до Бабусі підійшла.
"Такі великі вуха!....Дивно..."
"Щоб краще чуть тебе, дитино!"
"А очі... просто як вогні!", -
Сказала дівчинка тоді.
"Щоб краще бачити тебе
І завжди знати де ти є."
Вовк вже збирався починати,
Щоб якнайшвидше скуштувати,
Вже навіть в роті смак відчув,
Та знову дівчинку почув.
"Яке розкішне в тебе хутро!", -
Вона промовила ледь чутно.
"Це все не так!", -
Вовк став гарчати.
"Про зуби мала ти спитати!
Проте... різниці вже нема,
Я зараз з'їм тебе, мала!"
Та дівчинка сміятись стала,
Пістоль старий умить дістала,
Між очі стрельнула вона,
Бах-бах - і вовка вже нема.
Якось, гуляв я сам у тиші,
Зустрів цю дівчинку у лісі.
Вона смаки свої змінила -
Червоний більше не носила,
Тепер на ній була обновка -
Розкішна тепла шуба з вовка.

* * *

Переклад Шаповалової Катерини (ЛА-62)
СОНЕТ № 29

Коли в опалі я у долі і не маю друга,
І змушений вигнанцем сльози лити,
Коли кричу від болю в темний простір, туга
Мене вбиває - клятий, без талану маю жити.

Чому я не один із обраних цим світом?
Обділений красою, марю я життям принадним.
Таланту й знань не маю тих, які хотів би,
А все, що в мене є - то другорядне.

Думки ці крають моє серце й душу,
Але лиш промайнув твій образ - Боже мій!
Для тебе я здолаю скруту й гори зрушу,
Дістану зірку з неба я тобі одній!

Любове, тільки ти даєш ту незбагненну силу,
Що підіймає до вершин бажаних на кохання крилах.

12.09.2017
Новина
Атестація осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою
Атестація осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою. Детальніше... 
8.09.2017
Новина
22 серпня 2017 року пішов з життя голова профкому співробітників КПІ ім. Ігоря Сікорського Віталій Іванович Молчанов.
22 серпня 2017 року пішов з життя голова профкому співробітників КПІ ім. Ігоря Сікорського Віталій Іванович Молчанов. Детальніше...
29.05.2017
Новина
Додаткові бали
Додаткові бали для нарахування стипендії http://fl.kpi.ua/node/1158
AdaptiveThemes