Skip to content

Найкращі переклади олімпіади "Обрії художнього перекладу" 2011

Переклад виконала Кугук Євгенія (група ЛA-03)

Де народжуються слова
(уривок з книги Біла Брайсона „Рідна мова")

Якщо ви дрижите від самої лише думки про те, що арахісове масло може прилипнутидо піднебіння, Знайте: ваш патологічний страх носить наймення„аракібутирофобія ". Слово „жіночність " означає стан „я - жінка". „Апозіопезис " - це раптове переривання, обірваність думки. Не можете побороти сильне бажання заглядати у чужі вікна, отже, у вас „критоскопофілія ". Ви вже засинаєте і зненацька відчуваєте, ніби падаєте - це ж „міоклонічні судоми ". Якщо вам кортить повідомити, що якесь там слово має частковий наголос на передостанньому складі, причому вам не хочеться говорити про це прямо, можна використати термін"properispomenon". А от"гендиадіс" - риторична фігура: її можна вжити, коли потрібно за допомогою двох конотативних (пов'язаних асоціативно) слів, поєднаних сполучником (частіше за все, сполучником „і" -заув.перекл.) виразити складне поняття, позначенням якого зазвичай займається словосполучення (іменник + прикметник). Коротше кажучи, в англійській можна знайти назву майже для всього (у цьому не може бутижодногосумніву).

А все ж таки дивні прорахунку так звана „мовна потреба" знайдуться й тут. От. наприклад, у нас немає повного антоніму для слова „тепло". Це може видатися химерним, незрозумілим, але в англійській бракує проміжних, так би мовити „середньопозначальних" понять: яким словом можна назвати певне „щось" між твердим і м'яким, близьким і далеким, великим і малим? Присвійний безособовий займенник середнього родуйого (англійською „its") вживається на рівних правах з „його (чоловічого роду), її, їх"', але повного еквіваленту займеннику „чий, який", що утворювався б виключно від „it" („воно") і виражав саме „приналежніть до неживого предмету", в англійській мові не знайдеться. Тому ми приречені користуватися такими неелегантними конструкціями, як „будинок, дах якого" , або ж вдаватися до перифразу. Можна ще дещо згадати. От ми маємо слово „backlog", яке означає „уся та робота, що чекає на тебе, коли повернешся після відпустки". А чому ж немає "forelog" („усе те, що маєш зробити до канікул, відпустки, вихідних")? А ще в англійській мові знайдеться безліч слів з негативним значенням - inept(безглуздий), disheveled(розхристаний), incorrigible(непоправний), ruthless(безстидний), unkempt(нехлюйський) - позбавлених позитивної форми (до речі, в українській мові існує подібне, але не зовсім тотожне явище: не можна сказати „глуздий", „христаний" або „хлюйський" -заув. перекладача).

Утім, попри ці „ушкодження" та недоліки, англійська володіє воістину королівським лексичним багатством. Мова Шекспіра має чи не найбільший „словесний арсенал" для вираження найкрихітніших відтінків значень. Ми, англійці, розрізняємо слова „дім" і .домівка", „безперервний" і „тривалий", „відчуттєвнй" і „почуттєвий", „сильний" і „насильницький", „інфантильний" та „щирий (по-дитячому)", „майстерний" і „владний", „призначення (на посаду)" і „призначення (побачення)", „інформатор" і „виказувач", (англійською мовою ці слова пишуться й звучать дуже схоже: homeandhouse, continualandcontinuous, sensualandsensuous, forcefulandforcible, childishandchildlike, masterlyandmasterful, assignmentandassignation, informantandinformer-зауваження перекладача). Розмаїтість синонімів знайдеться майже для будь-якого поняття. Жодна інша мова не може суперничати з англійською у кількості слів, що виражають одне й те саме. Скажімо, щось може бути не просто великим, а крупним, величезним, потужним, просторим, об'ємистим, масивним, колосальним. Говорять, що англійська унікальна ще й тим, що вона єдина у своїх надрах знайде синонім, який відповідає певному рівню культури: масової, книжкової, інтелектуальної - тому ми, залежно від соціального бекграунду, тобто походження, та рівня IQ, іншими словами, розумових здібностей, можемо підніматися, підійматися або добуватися сходами, умлівати зі страху, жаху чи тривоги, обдумувати, обмірковувати чи обмислювати проблему.

Незважаючи на щедрий розсип всіляких понять, термінів, ми схильні дарувати одному- однісінькому слову цілу галактику значень - особливість, яка зводить з розуму іноземців. Наприклад, звичайне слово "fine" (гарний, добрий і т.д.) має чотирнадцять значень у ролі прикметника, шість - іменника, два - прислівника. У Оксфордському Словнику Англійської мови йому відведено дві повних сторінки, використано п'ять тисяч слів для його описання. Ми говоримо "fineart"(образотворче мистецтво), "finegold" (чисте, високоякісне золото), "а fineedge" (гостре лезо), "feelingfine"(добре почуваючи), "finehair" (подсед, тонке волосся),  "acourtfine" (судовий штраф) - у всіх цих фразах вимовляємо одне й те саме "fine", а маємо на увазі абсолютно різні речі. Полісемія - явище багатозначності - зустрічається дуже часто.

 

Переклад виконала Лепьосткіна С., (група ЛА-01)

Д.Г. Лоуренс
Змій

Я спраглий до води в спекотний день
Вийшов на двір напитись.
глибокій тіні величавого дерева,
В посудині з водою,
Незваний гість чекав на мене - змій.
Я все стояв, чекав своєї черги, бо зараз я не перший.

З'явився він з химерної розколини в землі
І простягнув своє жовто-землисте м'яке тіло
По краю посудини,
Та нахилив він свою голову до дна
І там, де ще не висохла вода
Неквапливо пив мій гість
Цю прозору рідину, що так повільно в нього затікала
Зовсім беззвучно.

Мій гість випередив мене.
А я хазяїн, що спізнився, тепер чекати маю.

Змій відірвався від води
Та якось туманно глянув,
Язичком роздвоєним блиснув, задумався на мить,
Нахилився і ще трохи відпив.
Він весь землистий, зсмлисто-золотавий, вилізши із самих надр,
Липневим сицилійським днем, коли димиться Етна десь на горизонті,
Голос внутрішній в мені
Шепоче: вбий;
В Сицилії чорні змії не отруйні, але ж злотисті - дуже.

А голоси всередині все шепотіли:
Схопи кілок і вбий його, негайно покінчи з ним.

Маю зізнатись, мій гість сподобався мені,
Як я зрадів, що він з'явився тут, у мене
Та відійде потім вдячний з миром він
В палаючі надра землі.

Чи може малодушність це - що не насмілився його я вбити?
Чи може збочення якесь бажання говорити з ним?
Чи цебула моя покірність перед ним за те, що він так вшанував мене?

І знов ці кляті глоси:
Як би тобі все ж духу не забракло, ти би вбив!

Так, так! Я був наляканий і навіть дуже, а все ж таки мій гість обрав мене,
Він через таємничі земні двері
Увійшов саме до мене в дім.

Вдосталь напившись,
Голову замріяно підняв, як той, що солодко напився,
Блиснув він знову язичком своїм так.
Немовби облизати губи
Та подивився навкруги, як то дивляться боги.
Повільно повернувши голову,
І так ледачо, ледь-ледь неначе у ві сні
Він полинув до розколині в стіні,
Щоб зникнути навіки.

Коли він розчинявся у тій глухій безодні,
В той час, як змій вже майже зник,
Коли він так неспішно просував себе вперед,
Його спина була повернена до мене,
Протест та жах цілком оволодів мною.

Я озирнувся, залишив свій глечик,
Схопив деревинку побільше
Та з силою жбурнув нею у змія.

Не думаю, що зачепив його,
Але в ту ж мить, мій гість здригнувся блискавкою у негіднім поспіху
І зник у темряві безкраїй,
В яку я зачаровано вдивлявся у цей напружений безмовний день.

Цієї ж миті я пожалкував про це.
Який підлий, жалюгідний вчинок!
Я зневажав себе та ті кляті голоси культури людської.

І я згадав про альбатроса;
Як би хотів, що б ти, мій гість, вернувся.

Я королем його вважав.
Королем, позбавленим корони на засланні.
Королем, який ще захистить свою корону.

І ось я втратив шанс з одним з богів життя,
Тепер спокутувати маю свою ницість.
 

Богдана Корніюк, ЛА-81

Д.Г. Лоуренс
Змія

У сонячний спекотний день змія опинилась біля водопою,
Я теж був там, щоб набрати води, та вона була першою.
Мені довелося чекати в затінку духмяної цератонії,
Стояти і чекати, поки вона не нап'ється.
Скоріше за все вона потрапила сюди через дірку в паркані
І доповзла до кам'яного корита.
Трохи піднявши голівку, вона підставила її під кран,
Аби краплини води потрапили прямо в рот.
Тихо і легко пила вона, наповнюючи своє довге розморене тіло цілющою вологою.

Цього разу я прийшов не перший, а тому повинен був чекати.

Потім змія зупинилася, підняла голову і ледь затримала на мені свій погляд.
Висунула роздвоєний язик, задумалась і нагнулася, щоб попити ще.
Я захопився красою її золотисто-коричневої шкіри.
Здавалося, що колір той передали їх палаючі надра
у спеці липневої Сицилії з Етною, що диміла на горизонті.
Розуму голос послухавши, мав я убити змію ту.
Адже в Сицилії чорні лиш змії шкоди не можуть завдати.
Змії, золотом шкіра яких відливає, вбиті бути мусять.

Внутрішній голос почув я. Шепотів той:
«Якщо чоловіком ти смієш себе називати,
Палицю в руки візьми і заверши цю справу».

Але не можу тримати в собі це зізнання:
О, як же сподобалась вона мені!
Який радий був я побачити гостя, що з'явився втамувати спрагу
І залишити мене знову, тихо, мирно, не дякуючи,
Віддалившись в палаючі надра землі.

Чи я боягуз, що не смію руки на неї підняти?
Чи безумець, що прагну вести із нею розмову?
Чи приниження відчувати себе наділеним честю?
А це - саме те, що я відчував.

А голос все не вгамується: мав би хоробрість,
Вбив би, і нічого тут сумніватись.
І я боявся, насправді, як я боявся!
Але і відчував себе удостоєним такого візиту гості
З невідомих земних глибин.

Тепер вона напилася, підняла голову, сонна після втамування спраги,
Висунула чорний язик, роздвоєну стрічку ночі,
Здалося навіть, ніби облизнулася.
Наче богиня, безтурботно оглянула округу.
Потім, голову повільно повернувши,
Повільно, так повільно, наче в глибокому сні,
Заковзала до стіни, огинаючи нерівності тілом,
І почала по ній підніматися.

І от, коли голова її зникла у чорній дірці,
Коли потрапила вона туди вся і почата зникати з поля зору,
Мене охопив жах, протест проти її зникнення,
Проти зникнення її в чорній пітьмі,
Проти спокійного поринання її у пітьму.

Я озирнувся, шукаючи будь-що підходяще,
Поставивши глек на землю,
Підібрав перший-ліпший цурпалок,
Жбурнув ним у неї, і от...

Не думаю, що влучив я,
Та видима частина зміїного тіла,
Що її міг я ще бачити, раптом засмикалася в поспіху,
Що вже не міг відзначитись поважністю.
І, промайнувши блискавкою, зникла у тріщині,
В чорній дірці, що вела під землю,
А на землі, яскравим світлом дня осяяний,
Все ще дивився вслід їй я, зачарований.

"Я відразу відчув жаль за скоєне.
Який же низький, паскудний, злий учинок!
Я зневажав себе і голос той знання людського,
Що я порад його у цю годину слухав.

Згадав історію я тут про альбатроса
І так бажав, так прагнув, щоб змія та повернулась.

Здавалася мені вона в вигнанні королевою,
Що втратила корону, ховалася у царстві підземелля,
Та мала повернуть собі корону.

Я втратив нагоду, що подарувала зустріч з однією із Владик Життя.
І от я маю те, що треба спокутувати.
Свою Нікчемність.

Переклад виконав Подольський О., (група ЛА-81)

В. Шекспір
Сонет 18

Чи літу до снаги затьмарить твій
Принадний образ й вроду незрівнянну?
Зриває квіти лютий буревій,
Тьмяніє швидко ліго полум'яне.

Ось сонце сяє й сповнює життя —
І зникло в хмарах з першої нагоди.
Так неповторне лине в небуття
Як примха долі чи закон природи.

Та владу дивну втілює поет:
Твоя ж краса-не літа тлінне злато,
Їїувічнить, друже, цей сонет,
Коли змахне косою Смерть пихата.

Цінують доки люди все прекрасне,
Твоє життя в рядках моїх не згасне.

Переклад виконала Єсаулова Римма (група ЛН-01)

Вільям Шекспір
Сонет 18

Як можна порівняти тебе з літом?
Прекраснішу і стриманішу з нас.
Вже зірвані бутони майським вітром,
І літніх днів уже спливає час.

Так палко інколи у небі око сяє,
І золото тускніє часто вроди,
Та з плином часу вся краса згасає,
За випадком чи примхою природи.

Та не закінчаться ніколи літні дні,
Ти не загубиш влади над красою,
Не тішить смерть, що ти в її тіні,
Бо всі рядки заповнені тобою.

Допоки дихає людина й бачить світ,
Творіння це живе і твій буєцвіт.
 

Переклад виконала Єсаулова Римма (група ЛН-01)

Вильям Шекспир
Сонет 18

Могу ль тебя я к лету прировнять?
Ведь тычудеснее и краше,
И майский ветер больше не унять,
И краткий срок имеет лето наше.

Бывает жжет небесное светило,
Бывает, что тускнеет блеск за тучей.
И все увянет, что красивым раньше было,
А виновата то ль природа, то ли случай.

Но не закончиться тепло тех летних дней,
Не потеряешь ты над красотой владенья,
Смерть не возьмет тебя в свой плен теней,
Ведь тыжива в строках моего творенья.

Пока живет и видит человек,
В творенье ты моем живешь за веком век.

Переклад виконала Рибальченко А.(група ЛА-03)

Sonnet of William Shakespeare
Сонет 18

He порівняю я тебе з липневим днем
Бо серце твоє ніжне та ласкаве.
І очі світяться твої живим вогнем.
Тобі чуже огидне та лукаве.

І навіть сонце у своїй красі
Пишаючись,засліплює нам очі.
Висушує, знебарвлює поля
Що сивіють,мов коси ті дівочі.

Твоя ж краса ніколи не помре.
І не втече веснянками струмків.
До смерті на колінах не прийде
 Шукати захисту від багажу років.

Допоки люд живий,допоки серце б'є
Вклоняється тобі творіння це моє.

Переклад виконала Гаврилишина Ксенія(група ЛА-03)

В. Шекспір
Сонет №18

Чи можна тебе з літнім днем порівняти?
Твій спокій і вроду твою неземну:
І вже буревієм цвіт травня зім'ято,
Недовгу й омріяну літню красу.

Яскраво зіниця небесна палає,
Та часто буває не видно світила
Все те що прекрасне було - помирає
Природа чи випадок цьому причина

Твоя не зів'яне душа молода
Та вічність тобі всі відкриє секрети
Й не буде тягнутися смерті рука,
Допоки писати ще будуть поети,

Допоки людина повітря вдихає
І доти віршів час і твій не минає.

 

 

Переклад виконала Лепьосткіна С., (группа ЛА-01)

О. Гончар

«Diaries»

We drove into the precious steppe. Midday. It is something peerless. The North is the forestland, which has its own charm; the sea has its own allure, but this steppe is beyond all beauty when the feather grass is in the blossom. It is something lyrical in it when you step into the silvery silk slightly shaken by the wind.

There is just the birds' twitter all around, light cracked ground under your feet and sacred silence when you wander in the silk, which is right up to your knee. No one has ever ploughed here. A human cherishes it for the science and heart. No matter who you are but when you step into this virgin steppe, you feel the sacred tremble in your soul, you feel the cleaning of your soul and even more than ever you feel the admiration of the nature and its summit of creation - human.

There is the feather grass behind the sun, it is so overwhelming.

What a picture seeing it underneath the sun. Everywhere your eyesight reaches, you see the entire blinding silvery sea. Having the elegance of the sea the steppe carriesmore grace, tenderness and reticent moony beauty. It dreams somewhere, but where does it dream? Perhaps to the past, perhaps to the future.

Blessed silence. Only birds are babbling in this silence - up and down - like ringing, melodious, dissonant brooks. They cannot be seen. The very air is singing, the very looming is singing. The feather grass steppe lies in front of you like an infinite mirage, but it is not the mirage anymore. From near, it is swinging with its soft silvery panicle.

And what is typical: the telegraph-posts can be seen here, the pile of geologists which explore the channel are looming all over the steppe. The tractor is working at the nigh grain fields.

The 20thcentury has come and stood near with the pristine steppe, securing it for the science's sake.

 

 

Переклад виконала Мікрюкова Оксана, (група ЛА-81)

О. Гончар

«The Dairies»

We've entered the virgin steppe. It's midday. It is something incomparable. The North, where the forests grow, has its charms, the sea has its, and this steppe, when feather grass is blowing, - is the most charming. There is something tender, lyrical here.

You walk knee-deep in silver silk, a little bit swayed by wind. You stroll up to the knees in silk, and there is only a lot of bird chirp, cracked ground underfoot and holy silence around. It has never been ploughed here. People spare it for science and for heart. Because whoever you are, coming in this virgin steppe, you feel holy trembling in your heart, sanctification, and more than ever you are delighted with nature and its crown - a man.

With the sun feather grass is steel-dusky, it is so astonishing...

And how does it look like, when you see it under the sun? Continuous blinding silver sea is turning over and reaching a peck of stars. But with a beauty of a sea - its greatness, scope, glance of light, it, steppe, carries more kindness, tenderness, silent dreamy beauteousness. It wants to go somewhere in its dreams - but where? Maybe, in the past, and maybe, in the future.

The silence is blessed. Only the birds are murmuring, and their songs are seesawing, like clear, melodious polyphonic rivulets. They are not seen. The songs are in the air, the haze itself is singing. And the feather grass steppe lies in front of you like boundless haze, but it is no longer haze. From near it is swaying with its silver soft panicle.

And it is significant that: the telegraph poles went through this steppe, the geologists- prospectors of the channel, like goldfinches, are looming at the skyline throughout the steppe. And nearby the tractor is working at the nigh fields.

The XX century had come and stood near the virgin steppe, sparing it for science.

12.09.2017
Новина
Атестація осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою
Атестація осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою. Детальніше... 
8.09.2017
Новина
22 серпня 2017 року пішов з життя голова профкому співробітників КПІ ім. Ігоря Сікорського Віталій Іванович Молчанов.
22 серпня 2017 року пішов з життя голова профкому співробітників КПІ ім. Ігоря Сікорського Віталій Іванович Молчанов. Детальніше...
29.05.2017
Новина
Додаткові бали
Додаткові бали для нарахування стипендії http://fl.kpi.ua/node/1158
AdaptiveThemes